Борис Корифей - Катерсис

Бджоли обліпили воском мишу, що залізла до вулику в гості - вона, задихаючись, помирає, проте за формою залишається тією ж мишею, яка не заважає, але оздоблює інтер'єр вулика цікавою скульптурною формою.

*****************************1*****************************

Я мальвами засіюю Село                                                                                                              Там ліс гудів музейними дубами                                                                                                 

І бузьок-утікач від холодрами                                                                                      Самотність ночі бив цупким крилом

Де гавкіт пса листи віщує                                                                                                                

А пасіка вселяє страх                                                                                                       

Дідусь в хліві свиню мордує                                                                                                          

Рве камізельку фіртки цвях

Сліпий бичок застрягне в лозах                                                                                                Міські закуплять коноплю                                                                                                              Ставок новий налиють грози                                                                                                           

І плуг помне святу ріллю

Шептала байку місячна Долина                                                                                                    

В легені проника осінній дим                                                                                             

Пала сусідська горобина                                                                                                                    Там, де чорніют молодим.

"Знаєш, шо пес робе як нема шо робити?" - сільський п'яниця Арсен Падальчук в самогонному тумані шукає кому б то впасти на вухо, і тому просто не може пройти мимо полуденної Зупинки, де ми з Братом чекаємо на Маму. Вона, Зупинка та, "Під Дубом", старим Дубом з розкішною шевелюрою і тріснутим стовбуром, у який жбурляли сміття, не була звичною зупинкою як то є в Місті, з навісом і лавчиною. "Ставати коло Дуба" придумали шофери сумних державних Лазів на Підволочиск із запилюженими в два пальці задніми сидіннями. А може, то самі люди так захотіли, бо тінисте Дерево стояло коло Дороги в центрі Села, звідки всім було порівно до свого подвіра йти, як зійдеш з автобуса.

"Чуєш, то знаєш чи нє?"- нагадав пияк свою загадку, його розсіяний погляд не дозволяв точно визначити адресата звернення. Ми, бахурі, не хочемо видавати неправильною здогадкою  висміюване у Селі міщанство. Дядько Арсен, хоч і п'є - все-таки дядько Сільський, про псів він знає точно більше за нас. З кущів через дорогу лине провінційно гучна розмова двох жінок – то вертається Мама, яка по традиції зайшла сказати своє Дайбожещастя на обійстя Яхових коло Автобусної. Ця обставина форсує події, тож Арсен, не дочекавшись реакції, каже непристойну відповідь сам. Пес, виявляється, лиже яйця, сенсація супроводжується таємничим підморгуванням, Мама бере нас за руки, і ми рухаємось в напрямку рідного подвіра Ржавою Кладкою. Над нею ростуть з Ріки Лози, серед чиїх заростей роки по тому знайдуть замучене Очеретянками набухле тіло Падальчука з виїденими ямами замість очей. Сама фамілія визначила логічний кінець її вічно залитого краденим Шипром носія, в кінці-кінців перетворившись на слизьке нічне болото коло Води.

Над скелетом Ферми кругліє липневе Сонце, кидаючи на Долину лозяні тіні - ті вперто заважають висушити вічновологі тракторні колії понад Річкою. Світило блищить стояками ялинчатих антен, свердлить лавку матюками через лінзу в малолітній руці, і фарбує червоним згорблені на тлі Чорнозему спини селян. Дикий богомол пада долілиць перед рефлексією гарячого диска на полірованому лезі сапи у безумовному обов’язку святити новий день - а той вкладає спати Велику Коричневу Сову, що облюбувала для ночівлі Білий Налив серед бджолиних гуртожитків Пасіки.  Шляхетна птиця стала моєю першою натурницею в перервах між зборами колорадських жуків і малювалася кольоровими олівцями у козацьких чоботях і шароварах. Художні рандеву тривали недовго, бо однієї днини дерево спорожніло. Я допитувався Наших куди б то моя Сова поділася, про себе гадаючи, що її покликали на довгоочікувану війну з жайворонками. Вперше я відчув себе космоодиноким, вимолюючи Дядька повезти мене на пошуки в Чорний Ліс, куди, на думку Наших, Сова мігрувала. Від моїх амбіцій спочатку жартівливо відмахувались, а потім, побачивши повну серйозність, на підвищених тонах різко обірвали абсурдний план - ліс великий, мовляв. Так я залишився зі своїм горем наодинці, а терпкі сльози обливали жалісливого листа на фронт, розмиваючи букви, а то й цілі слова. Мабуть, тому Поштарі не змогли знайти отримувача – кому як не їм відомо точний напрямок, навіть якщо конверт без марки і адресу. Пізніше я спер вину на бездарність сільських листонош – треба було слати з Міської пошти.

Із розведеного молодшим Братом кострика на Долині через підвищений інтерес до Природи першою без зайвих роздумів була врятована книжка про еволюцію видів з бібліотечним штампом двадцятип'ятирічної давнини. Старий підручник походив з обширної журнальної Бібліотеки на горищі Нової Хати.                                                                                                           Там, в підшиферній духоті, серед гарячих літніх ароматів прополісу, глини і прілої соломи лежали здебільшого скарби Радянської преси - Україна, Огоньок, Юний Технік, які були відповідально сортовані з моєї ініціативи, не менш юної і технічної. Деколи звідти витинались цікаві картинки, згодом дбайливо підклеювані у товстий зошит. Відвідини Гори через висоту драбини супроводжувались Дідусем, який, передбачливо закривши за собою ляду, залишав мене наодинці з Бібліотекою і повертався до Господарки. Лиш наказував не наближатись до паперових осиних гнізд, грона яких деінде сіріли на дерев’яному каркасі даху. Їх жителі рідко виявляли свою присутність - адже тільки дурень, якого Бозя поблагословила парою крил, сидітиме вдома і не літатиме. Ну, на той же цвинтар - аби поласувати сливками-кобильохами. Вони, як і дикі суниці з ожиною, солодко манили мене, таємно слугуючи приводом відвідин Бабці. На чорному слизькому надгробку поряд з датами її блукання грішним світом був завбачливо викарбуваний і портрет без вказівки смерті ще живого Дідуся. Він, шанований в Області бухгалтер, перспективно похоронивши себе поряд з дорогою Вольдзунею, тим самим позбавив Родину майбутніх витрат на гранітні роботи. Тепла спрацьована рука клала свіжі нарциси на могилку, а я збирав пластмасових метеликів-капустянок, здутих цвинтарними вітрами з чиїхось тих трошка дорожчих вінків. Збирав - і думав про неминучість економічних реалій в обителі безцінного дару Життя.

Вони порушують могильну тишу лементом греко-католицького ксьондза, гамселячого розп’яттям на своїй території попа з сусіднього села - той позбавляє заробітку за панахиду над покійним православним односельчанином. Вони змушують підлого сусіда підсипати голок в миску твого Мухтара, який на днях роздер заблукалу гуску. Холодної зими вони вкладають в твої сині руки сокиру, аби та зрубала і посікла на дрова стару вишню, котра в дитинстві щедро частувала червоними ягодами і янтарним клеєм. Зрештою, злидні змушують працьовитого вуйка покидати рідні болота і вирушати за нікчемними злотими в чужокрай. Той повернеться, не впізнаючи вже дорослих дітей і бур'янисте обійстя.

...Сонце в зеніті продовжує морити важке вусате колосся. Апогей жнив дає знати про своє наближення глухим передзвоном законсервованих з минулого року молотарок і приглушеним гудінням Елеватора. Ми з Братом бажаємо приєднатись до польових робіт, підпалюючи жмут соломи, загублений Москалюковим Беларусом між пшеничних стін Верхньої Польової Дороги. Полум’яний сірник пірнає у нашу надуману перешкоду транспорту і вона миттєво оживає. Багаття хоч і мале - ба вже змагається пекучістю з самим Сонцем, а ми зі спільником - хто скоріше добіжить додому. Замерехтіли бо на плавленому горизонті сусідські голови, стривожені безпекою урожаю.

"Ромко малий бачив як ви бігли" - суворо каже з-під яблуні власник ледь не згорілої ниви, оточений Нашими. Тоді розлоге і міцне гілля старої Ранети не вперше стало прихистком від розгніваних Дорослих.  Задоволений своїм повідомленням про нездалих дітисків, сусід йде геть, не дочекавшись, поки Дядько спустить з небес мене, наляканого потенційною фізичною розправою. Я не придумую нічого кращого, як лізти вище - аж раптом відкривається мені небачений досі Краєвид, через який я забуваю першопричину свого перебування на хиткій яблуневій мачті. Безкрайнім жовто-зеленим морем під синявою небес сонно плавають половинки далеких кораблеподібних комбайнів - машини чорно дихають, сягаючи кіптявою своїх дизелів білосніжних купчастих хмар. На суші, серед розпеченого шиферу дахів, горять свічки тополь і пирскають дротами хрести дерев’яних телеграфних стовпів, золотіє цибулина православного куполу, і маячить трудівникам загнаний в землю цвях водонапірної вежі. Тут люди народжуються і помирають, гуляють весілля і похорони, кохають чиїхось дочок і ненавидять сусідів через межу. Тут же комбайнерів чекає заслужена вечеря, але вона буде аж після опівночі. Навідміну від мене, міського, голодних механізаторів не треба наздоганяти з тарілкою і закликами. Але я, як і вони, ніколи не проти поласувати льодами з Ремезе. Проте морозиво дороге, а Ремезе далеко - аж ген коло Панського Джерела, тож доводиться перебиватись саморобними лігумінами - перем’ятими і солодженими трускавками в сметані,  перед тим подякувавши Ісусику за миску, принесену Мамою.                                                                 

   Бог є неодмінною частиною будь-якого села - його присутність у місті завше відчувається блідіше. Він наглядає за прихильниками очима квітчаної Маткибозки коло Сільради, белемкає недільним малиновим дзвоном з епіцентру своєї церковної обителі, на підйомі до якої зустрічає грубо звареним сталевим хрестом. Спаситель нагадує про себе устами селян, які бажають його помочі як собі, так і працюючим в полі сусідам. Ті, в свою чергу, не забаряться  покидати сапки, на мить розігнути радикулітні спини в бік голосу, і, подякувавши, взаємно побажати її першовітальнику. "Слава Ісусу Христу!" чутно навіть в голосі ранкового півня! Бозя оберігає картонним образком шофера колгоспного Тестопіїсят, сито лягає в животі шматками домашньої паски, а на свій Деньнародженя частує приготованою зі свого ж благословення медовою кутею.                                                                                                      "А ходи-но, шось маю" – витяг мене з агрусу заклик Дідуся. В коморі стояв шмат старої церети, під чиїм силуетом одразу ідентифікувався очікуваний з пшеків Ровер - та я не видав здогадку, штучно продовжуючи чарівну інтригу. "А ну-но, відкривай, дивися шо там!". Урочисто завіса лягає додолу, оголюючи вишневу раму, на якій голограмним нахиленим шрифтом сяє непонашому написане слово "Romet". Штамповані алюмінієві болотники напливають на свіжочорні шини Debica Stomil, котрі виступають в коморі гумовим запахом нової речі. Прямокутна фара спереду робить мій перший справжній Ровер схожим на доброго робота-циклопа, який, ще й до того, є трансформером зі складною рамою. Рубіновий "стоп" ззаду додає екстра унікальності - якщо в когось із велодрузів може і була робоча біла фара, то задньої не мав ніхто, блідо імітуючи її катафотом з тракторного причепа.                                 

    Дня через зотри подарунок до першовересня вже летів з двох метрів висоти мурованого льоха зачерез проламану дротяним багажником фольгу болотника. Катати Брата в якості пасажира "польське гімно" не вміло, тому заливало сльозами мої щоки, коли я впевнено котив Його на страту у бік Нового моста. Тим не менше, оточений бугристими мішками Ровер тою самою переправою ще не раз поїде в Місто, стоячи на моцному багажнику верхи Нашої Тройки. З протилежного боку Річки Мама жестами поможе Дядькові за кермом потрапити в направляючі жолоби Моста, і Машина під гомін пасажирських порад помалу посуне в бік улюбленого Асвальту. Наші казали, що Білий Жигуль сам знає дорогу зо Села і назад, адже інші маршрути від моменту своєї появи року Божого 1975 Він не випробовував. Авто мешкало в 740-му гаражі на Бамі, покірно переварювало бадяжений 76-й, і возило 5 людей кожної суботи на бараболі. Дідусева історія про те, як одна з перших в Області Тройка з червоним пахучим дерматином салону і аристократичним стрілковим годинничком на фальш дерев’яному торпедо повзла в Село за бобіком метровими снігами не давала мені спокою. Я сумно дивився на занедбане корито з просілими амортизаторами та дірявою корозією порогів, під капотом якого все було "на дротиках" - і не міг накласти цю реальність на збуджений уявою епізод перших годин після покупки. За Іронією Долі, Нашого щойно проданого Міському таксисту гнилого Жигуля палким поцілунком вивів з грішного світу такий же Бобік, який Його туди привів.                                                                                                   
…Ні лови з Дон Кіхотом і Санчопансою Мельничуками в Ремнях, ні хованки серед кукурузяних хмарочосів з Влотком Бездашевским, ні пошуки розвалин водяного млина на дні Річки з топленими котенятами, ні походи за патиками в окуповану хрестовиками Шопу не провокували Село калічити мене. Воно вірить в гороскопи і любить міру, а я її переступив, тягнучи санчата вгору по ковзкому льоду аби з'їхати з малої гірки коло Стодоли востаннє перед відправленням в Місто. "Перелом ключиці", - перегарним ротом пояснив бородатий дохтор у травмпункті, тицяючи на рентген двох кісток каскадом. Я раніше заздрив дітям, які собі вже шось ламали, адже це, буцімто, свідчило про їх посвяту в Підлітковий світ. Туди кортіло потрапити і мені, проте, через підозріло довгу відсутність травматичних прецедентів, боявся лишитися вічним Гімняром. Виявилось, що зламана кістка в оточуючих викликає не заздрість, а жаль, часто - навіть сміх. Обидві технологічно перебинтовані і підняті вгору руки - це перманентний "хендехох", через який мама годує з ложечки, не кажучи вже про сороміцьке справляння нужди зі сторонньою поміччю.

            Черговий огляд з жахом виявив недбалість горе-травматолога - кістки зрослись криво. Той, вибачившись, забажав виправити помилку повторним медичним переломом. Пропозиція не була прийнята, і, в пошуках цивілізованого виходу з ситуації, Ми звертаємось до Костоправа. Загадковий персонаж жив у глухому селі за сто кеме, та це не заважало численним травмованим здійснювати паломництво до його цілющого храму без вивіски. Як саме ціною 20 гривнів і пачки папірос діду вдалось круговими обертами рук навколо мого плеча правильно перезаростити зламану кістку - достеменно невідомо, проте прагматичний рентген підтвердив чудо.

             Кажуть, Костоправ вже вмер давно - на власне безсмертя магії не вистачило. Як і Селу бракнуло снаги замаринувати Колиску моєї безтурботності в тому чарівному пам’ятному виді - лиш кістка іноді ниє при негоді напам'ять.

"Там, в Місті, люди щасливіші як в нас" - біліють телезаздрістю селюки. Наношену відрами з кирниці воду не треба гріти в балії і синхронізовувати її з переміщенням літнього Сонця для максимального прогріву вечірньої купелі, раз у раз прибігаючи з поля - міська тепла вода живе за легким поворотом червоного краника у ванній ванної, що там той саморобний душ у вишневому саду. "Бараболю і капусту балконнікам привезут на самий поріг, такно набери номер. Таж бігме, нать копати не тре. І спасівку гризти не тре, зуби кришити - в них там сік зразу в пачках продаєця, ше, правдашо, якесь Е з цифрами понавиписувано в змісті, але то певно нать на ліпше людям робиця. Ганька во з малою була на базари в неділю, то потім була розказувала, шо там так файно всьо зроблено в тім Місті, тротуари асвальтовані, чистенько - папірец з льодів під ноги як кинеш, -то тіко тако вввик! - і на другий день заберут. Пиво таньше на 10 копійок як в нас, а Пріма - на 15. Вночі реклама всюда світе, фанарі - а ти туво сліпай до туалєта з батарейкою, добре ше як місяць є. Іор з Зеленбуду раз на автоматах на вокзалі виграв 50 гривнів, то якшошо жити мона, такно хліб магазинний, холєра, мені не такий добрий, як з п'єца. Всюда ліпше де нас нема, чоловіче"-очікуючи автобуса пояснює переваги Міста Лжемикола зі спакованими сумками і напуцованим бабою баяном. Хлопчина хапає щедру можливість працювати сторожем на стоянці замість односельчанина, котрий, дивак диваком, повертається з міського раю додому їсти солому. 

...Роки по тому повернувся і я, за кермом вже власного білого авто, яким для себе намагався відтворити ту урочисту історію перших кілометрів Тройки. Машина несла мене мимо жалюгідних решток спиляної на гроби зупинки-Дуба, а жовте листя танцювало стелячись слідом в густому двотактному димі. На цвинтарі вже лежав Дідусь під своїм наперед встановленим Пам'ятником - там досі порожнів рядок після дати смерті. Лічені люди знають, шо вугільно-чорний стовбур на краю кладовища - то незахоронений труп спаленої живцем Кобильохи, якою вже не заманиш дітей в гості до померлих, та і смугасті оси від розпачу тепер кусають запроданців Села. Долина з Ремнями різко зменшилися, а Річка перетворилась в наївний потічок. Бог Ферми спився і остаточно забув про свої прямі обов'язки, кинувши її на приз-валяще диким корозіям під керівництвом Тягнипродая, а Небесний Плугатар добряче попрацював на лицях білоголових односельчанів.

Руїна, в яку перетворилось з болем продане рідне Обійстя, ликаю сльози, закарбована в архівах пам'яті серед потенційних апокаліптичних пейзажів. На фамільному бамбетлі лежить обмазаний гімном беззубий дід, котрий необачно впав у глибокий туалет і здивовано знайшов на своїх п’ятах шматки старих сільських вісників, що гордо описували колишні мільйонні врожаї. Зрубана нахуй яблуня звалена купою, під яку сре облізлий напівсліпий

пес, другий пес, вже начисто сліпий, перекушує сонну артерію Поштарці, а висмоктана бомками корова жує гнилі жолуді. Груба господиня пале Букварем в хаті з жерстяними латками на даху, що свідчить про часті вияви Божого гніву, а Папа Павло теше Буратіненяткові на голові гострющий осиковий кіл.

І лиш рожевий бумеранг, закинутий мною малим на висоту тополі коло брами, досі мовчки нагадує, що певно ніколи вже не повернетьс я.

************2***************

О Школо, матір Інтеграла,

Дахи з пекельної смоли

Ти мерехтливе просвітляло

У вікнах кам'яні голи

Тебе я вранці ненавидів

На матом встелених стежках

Де я повидів всяких видів

Знання із крові і комах

По водорейках, вогнешпалах

Я формував свої смаки

У Словнику плекав гербарій

На пошті никав цигарки

Поміж котельні труб підзорних

У галереях стінгазет

Я бачу духів коридорних

Від однокласників-ракет.

З бабиної групки я виймаю обвугленого Букваря, обтрушую, і шурую з ним до Школи. Перший клас був не таким же першокласним як Село. Роблячи вибір між 11-ю та 23-ю  школами, Мама зупиниться на останній, адже в ній, на відміну від 11-ї, оголошення про

прийом дошкільнят було приклеєне скотчем, а не жуйками.

Заздалегідь куплені гвоздики лежали на парті, очікуючи вручення після того, як Руслана Миколаївна в ролі Першовчительки закінчить Першослово. "Дістаньте свої зОошити, - аденоїдним "О" заговорила педагог про основний шкільний атрибут - і запишіть -"Перше вересня. Крапка. З нового рядка - Класна робота. Крапка." Я старанно копіюю круглі букви у межах направляючих косолінійчатого аркуша і знайомлюсь зі своїм першим однопартійцем.

" Мене звати Люба, а тебе як?" - усміхнено запитала дівчинка з білими м'ячиками-бантами. Я впізнав її - це та сама учениця, яка у святковому натовпі тримала 1-Г на білому квадраті з палкою. Хоч на наступний день хлопчиків розсадили з хлопчиками, а дівчаток з дівчатками, ми з Любцею продовжили початий на Першому дзвонику обмін словами. Спершу я знав тільки Любу а Люба тільки мене, далі ми разом після школи йшли до роздоріжжя, а десь у

класі п'ятому вона запросила мене в гості, аби пояснити біологію. Відмінниця Любка ходила на піаніно, тому не забарилась показати, як навчена грати "Мой ласковый и нежный зверь" - саме ця нещодавно почута на чужому весіллі пісня дозволила мені впізнати шкільну симпатію в білій фаті.

"Повітря гаряче, бо тарілка" - стоячи пояснює причину Золотої Осені за вікном мініатюрний Зорян, з яким тепер мене посадили.  Чи то хлопчина не дочув, чи то вирішив пожартувати - та сюрреалістична відповідь з його легкої руки нав'язливо оселилась в моїй голові, просячи логічного узгодження. "Скоріш за все, Зорянчик контактував з прибульцями і вони його забрали до себе - вирішив я, - і тому щасливчик вже не вчиться з нами в другому класі". "Знов лишили в першому" - гиготали діти.

Оленка і Василинка частували вчителів цибульковим крекером і підступно рапортували їм про класні плітки, тому діти їх сторонилися. "Шістка-шістка, чортові невістка"- лунає з-під

парти.

Мій новий сусід Сашко Білюк був таким же агроромантиком як і я, тому ми з ним просиділи найдовше. Новий товариш теж мав село, знав анекдоти, збирав кепси, давав списувати, слухав Цоя, любив Вольтрона і недолюблював тих, кого недолюблював я. Він був таким собі тихим героєм, який міг положити багатьох на руку, а я от незабаром вийшов з підпілля, відкрито роблячи зауваження за хамство і не пропускаючи жодного перевернутого вазонка. Доки діти були поодинці - боялися мене, а коли перезнайомились - стали давати груповий відпір надмірним зауваженням проти їх безневинних жартів. Я ж, не бачачи нічого смішного у видряпаних по свіжих партах пісюнах і воді на стільчиках, все ж вирішив обмежити ввімкнення режиму суперсправедливості.

Кіріл, Ілья і Єгор, засідаючи на ослячих партах, утворили власне бандитське угрупування, під егідою якого проводились роботи з підриву уроків. Гупаючі в рюкзак сніжки і регіт були символом того, що мінімум двоє шакалів позаду, і їм, на жаль, з тобою по дорозі. Замість конспектування уроків з поламаних ручок виготовлялися плювачки , що бомбардували слинявими паперовими шариками потилиці дітей попереду. В арсеналі були також лінійки і пластикові таксофонні картки, від яких червоніли вуха повільних реакцією. Одного разу не встиг відхилитись і я, проте, втомлений терпіти чергове хуліганство, схопив набридливу собаку-дориваку за горлянку і зламав її підлим тілом кришку парти. В поривах помсти зацікавленими спільниками зганьбленого на мене було влаштовано засідку після уроків серед колон вже помитого вестибюлю, в результаті якої я пізнав боягузливість і байдужість моїх нечисленних товаришів-супутників, котрі, на відміну від Зла, нездатні виявляти ефект командного захисту проти спільного ворога.

Найближче коло мене стояв Номер Один, котрий вмів малювати Ікаруса і розповідав про барвистий світ акваріумних рибок із запахом водорослів. Ми разом купували обладнання і обмінювались досвідом утримання барбусів суматранських і гурамі мармурових, ловили на багні коловерток і повідомляли один одному про зміни цін на валенсії та ампулярії . Колеги разом брали в Бібліотеці тематичні книжки, лікували риб'ячі хвороби і ходили до Стакана Стакановича трудовика, який теж тримав рибок в кабінеті з фрезерними станками. Одна риса не подобалась мені в товаришеві - надмірна тяга до брехні, яка зазвичай притаманна тим, хто риб ловить, а не розводить. Малоймовірні історії про малолітражний автомобіль, який він з сусідськими хлопцями заніс в під’їзд, п'яного бульдозериста, котрого міліція з мигалками переслідувала по центрових клумбах, чи знахідку трупа по дорозі до школи з вуст Першого звучали теленедостовірно.

Номер Два, Царство йому Небесне, в той день, нажаль, прогулював. За свій змішаний з винахідливістю бунтарський дух терориста-одиночки він часто гостював у Директора  і був авантюристом не на словах. Я завжди радів його піднятій в туалет руці з нестриженими нігтями, адже це потенційно означало нову кримінальну хроніку. Чого вартує розбита в учительській шибка, дріжджі в булькаючому фекаліями шкільному унітазі чи петарди, залпуючі на поверсі під час уроку! У світлі партизанських вподобань любов Другого до тварин виглядала вельми дивно. Його часто відправляли додому перевдягатися через нестерпний собачий сморід лахів - позаурочний час юний натураліст проводив у підвальній халабуді серед цуценят, мама котрих кілька разів супроводжувала доброго мауглі аж до класної кімнати. Одного разу він навіть залишив собаку чекати до кінця уроків у шафі-гардеробі, чим дуже налякав бажаючу взяти карту однокласницю.

 Неординарний поступок надихнув мене заховати за шторою злапаного перед уроками безпритульного кота, який вийшов привітатися з класом одразу після старту уроку. Так я оксамитово зірвав його, розчуливши однокласниць на чолі з вчителькою - роззяви по черзі заглядали коту під хвіст, даруючи хвилини небаченої уваги. Її потребував і напівсирота Двієшник, котрий, почавши ходити на пиво в старших класах, від нього згодом і втопився, передчасно відкривши двері омріяної Круглої Білої Кімнати, де ніде і нікому поставити на гречку.

    Лине лев ковтнути жертву, бо пора обідня.

 А вона сміється з дурня, зебра пішохідна.

                Тихий індик на червоний колір світлофору.

             Той спиняє дітлахів  по дорозі в школу.

                 Мов щавель зелене світло радує Микиту

 Можна перейти дорогу і в живих лишитись.

- заїкаючись, читає складеного на перерві віршика вчителька з Обежеде, гротескна Анжела Дем'янівна у вицвілому парику на голові і золотими зубами у роті.

Заіржавіли на осінь кісточкі в Катрусі.

Побліднів рум’яний Петрик - глянути боюся!

Це тому їх бог карає, що 5 гривень не дали

Із моєї методички вправ не робили.

- після канікул аналізує причини хворобливого вигляду вишикуваних на шкільному стадіоні дітей  фізрук Маргарита Йосипівна, котра через своє мадярське коріння робить хвилясті

наголоси на словах. Вони створюють ефект зажованої касетної плівки.

"Він же дитину покликав, і поставив її серед них,та й сказав: Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!"-цитує чужого вірша

чотирьохока Богуслава Мстиславівна, вчителька християнської етики з глибоким декольте.

"Федько був справжній розбишака-халамидник. З ним весь час траплялись якісь історії. То шибку розіб’є, то око товаришеві підіб’є." - заплакано читає прозу Винниченка мовничка Леся Українська на похоронах Номера Два.

Нічого не каже копія сови з Вінні Пуха, безіменна вчителька математики, і, ховаючи за димчатими окулярами алкогольні синяки, записує на дошці кілометрові формули. Пише, пише, дописує, і, так нічого і не пояснивши, зникає за дверима підсобної кімнатки з коньяком, де засинає сном таблиці Множинєєва.

"Не йди від нас! Ми тобі перше місце на олімпіаді з малювання зробимо!" - порушує тишу дбайлива Оксана Іванівна з образотворчого мистецтва. Я йду, втомлений глузуванням

однокласників за своє відвідування Лютеран, пообіцявши собі не видавати в новій школі жодних неформальних релігійних досвідів. "Штунда, штунда!" - лунає мені у спину свист.

В 21-й тутешній вчитель з малювання, червонопикий Васильович з телемайстерного чемодана виймає шматок крейди і малює ним на дошці криву вазу. В тому ж чемодані художник тримає джерело своєї червонопикості - 40 градусне Золоте Поле. Новий 21-й товариш хвалиться, що вже напивався до ригачки. Структура класу загалом схожа на блат хати 23-ї, тільки класного керівника, Людмилу Марківну, діти люблять більше ніж її колегу в минулій школі.

-And I'm only here

To bring you free love

Let's make it clear

That this is free love

No hidden catch

No strings attached

Just free love

- співає з плавної платформи Depeсhe Mode в телевізорі Марківни, перед яким вона, провідувана нами, лежить з температурою. Наважитись спитати переклад нову стару вчительку з англійської я боявся, бо Адамівна б'є по пальцях лінійкою за найменший шурхіт, котрий порушить мухопролітну тишу в класі. Суворий педагог не проявила себе зацікавленою в розвитку учнів навіть в Бурситеті, до якого її, як і мене, незабаром підвищили.

Він, Бурситет, пихато звався коледжем, хоч насправді був таким собі петеу з гіпсокартонним єврогримом. Коледж від школи відрізняється тим, що до нього треба їхати, тому сприймається більш важливим, ніж школа з її пішкарусом. Дружній колектив хлопців – одногрупників - Ярик, Віталік, Денис і я - були закохані в Анастасію, де на великій перерві ми за пару грошей облизували сир з ватрушок, смоктали кремові рулетики Мікімаус з желейкою, купались в гарячому чаї. На завершення викурювався куплений поштучно Бонд.              Навчальна практика покоївкою в готелі Галичина подарувала мені радянський скарб - прасувальний автомат у переодягальні, набитий мідяками-п'ятірками. Її я ставлю коледжу, який з такими ж як і в школі, але вже кримінальними підробленими підписами викладачів на замовлення неуспішних одногрупниць і хабарним деканом відкриває мені завісу суспільних реалій. Та веде мене мимо 23-ї з вибитими вікнами, на бортах якої шкрябають чергові новини про те, хто кого любить і хто ким є. На сходах перед парадним входом сидить заплакана Руслана Миколаївна в чорній померлим чоловіком хустці - їй другий рік підряд не вистачило першого класу. Мадярка-фізкультурниця з матюками пиляє непотрібні турніки на металобрухт. Замість трудовика-акваріуміста сім раз відміряти і один раз відрізати тепер просить його син. Християнська етика нарешті вийшла на Об'їздну панель, а вчителька Рідної мови мігрувала на Схід. Жінка-математик одного дня забула як рахувати і тепер живе у божевільному домі. Довготелесий директор вже ніде не живе,  його колись аквамаринова спалена Волга лежить на боку без коліс і їде по крутой извилистой дороге, а за її кермом сидит безрукий. Вітер ганяє по порожньому шкільному двору сторінки розірваного Кобзаря, а під ритми пінкфлойдівського: "Teacher, leave the kids alone", що лунає далеким репродуктором, марширують вервечки свіжовербованих. Вестибюль 21-ї по неділях підприємливо слугує торговим павільйоном товарами легкої промисловості, а бібліотеку орендує ігровий клуб. Декан Бурситету регулярно майоріє на шпальтах газет у хабарних скандалах, а новий гордий статус інституту не додав випускникам привабливості в очах работорговців.

"Віктор Федорович, скажіть будь-ласка, на цьому місці, які Вам

пригадуються рядки з творчості Івана Франка?"

-"Ну я,          

я пам'ятаю один з рядків

Франка,

це був гімн

Непоранепора,

а слова його

там були такі

"Пора

для України

жить".

*****************************3*****************************

Я злісно обіцяв оцим проспектам                                                                                             

Що в день один покину їх                                                                                                              Змінив навколо діалекти                                                                                                                    А ви все там - лиш я десь зник.

Гуляє вітер у качелях                                                                                                                 

Де-інде грають дурака                                                                                                              Синіють лизуни на стелях                                                                                                                Синіє око і щока.

В склотарах гроші заробляють          

                                                                                  Нагліють сигарет стрілки                                                                                                                

Десь в труни сотки забивають          

                                                                        

Десь б'є весілля тарілки

Біліше там цвітуть каштани                                                                                                       

І повільніше час летить                                                                                                                Загой, алое, мої рани                                                                                                               

В калюжі знов вечірня мить.

Над Співочим полем у Нашому парку, де досі коричневіє 23-тя, сходить з розуму весняне сонце. Воно блищить вузькими чорними окулярами стоячого на сцені Пацана з татуюванням скорпіона у новому базарному Адідасі, що декламує порожнім трибунам набрану

на калькуляторі поему Кровозахід:

Зайшов чорний медстудент                                                                                               

Вечером на Східний                                                                                                                                 Рєзко бігати не мів,                                                                                                                      

Дали інвалідність

Вийшов тіпчік центровий                                                                                                                

В Океан на пиво                                                                                                                                    Був прямий раніше ніс                                                                                                                    

А тепер став криво

Є на світі одне місце,    
"Кемпінг" його назва  
Там не маєш підкурити-                                                                                                                      

То вмираєш зразу                                                                                                                 

В Старім парку мала Валя                                                                                                      

Бігати сміливість                                                                                                                                     В результаті передчасно                                                                                                           Втратила цнотливість

В Крапці Бодя був адміном                                                                                                             

На масиві Дружба                                                                                                                                  Не добавив 5 мінут                                                                                                                                       І в боргах погрузнув

На Алясці морознув                                                                                                                       

Вова тіліфона                                                                                                                                                Так кричав шо гасло світло                                                                                                             

В вікнах і балконах

Новорічну ніч провів                                                                                                                         

На Новому світі

Підгороднє,панахида                                                                                                               Пласмасові квіти

"На Канаді проживають                                                                                                             Канадійці справжні"                                                                                                                 

Думав Ігор, пок не мав                                                                                                                            Там анальних вражень

Раз зайшли нечайно діти                                                                                                                            На колядки в Білу                                                                                                                                 Так тікали шо мелькали                                                                                                                     Чобітки лиш білі

На футболі виступали                                                                                                                    Мєсні петриківські                                                                                                                                       І тепер я знаю як                                                                                                                                    Виглядає кістка

В Кутківецькім лісі цвинтар                                                                                                                  Та нема надгробків                                                                                                                               Туда такса не заїде,                                                                                                                          Предлагай хоть сотку

Ну а БАМ вітає вас                                                                                                                        Нічними ларьками                                                                                                                                      Пацани бувалі помнять                                                                                                                Кров’ю як харкали

Я слухаю, набираючи коло Співучки воду з джерела, яке разом із сонячним годинником незаконно обросло квітчатою капличкою агресивних православних сектантів. "Нічого в вас нема, бідні ви бідні"- глухо сичить релігійне марення стоячий на колінах сивочолий парафіянин. Я німо обурююсь несправедливому докору хворої людини, а вже через кілька кроків під писк мирян знімаю на камерофон демонтаж каплички, що язвіла на тілі парку. Я обурений, бо в нас є все - треба тільки вміти брати.

Паркова зона дарує бажаючим легкої наживи щедрі нічні перспективи. Тут крутяться ноги, хрустять носи, блищать ножі, тріщить тканина, лунають крики, заробляються гроші та авторитет. Тут котяться бочки, викупаються теми і фільтрується базар, не знаючі з ким говорять вішаються і риють собі ями. На могилі Невідомого Сусіда, підрізаного в Ласвегасі на Дружбі, сидить чорт і насвистує порожньою пивною пляшкою похоронний марш. У синьому світлі пульсучих мигалок замикаються металом зап'ястя Більярдного Дебошира. Закручуються від страху носики туфлів ще три хвилини тому сміливого перехожого в шапці 911, прагнучого справедливо заступитись на тінистій алеї за дівчину з розірваною блузкою, котра щойно вирвалась із лап гравців у вечірній піздабол. Зривається Нірвана і зрізаються лезом русяві коси Молодого Гітариста на Єлисейських полях. По дорозі з вокзалу мовчки скида коло церкви норкову шапку заробітчанин , ощадливо ховаючи від крику золоті зуби. Не бажаючі отримати метелики у животі люб'язно позичають гривню п'яному незнайомцеві у черзі попереду та переступають з ноги на ногу чекаючи колядника, котрий попросив дзвінок неіснуючому другу.  Це - паралельна офіційній школа безробітного районного виживання,

у якій тонкий буквар видається на облицьованих бежевою плиткою стінах картонних  дев'ятиповерхівок, а сліпа фортуна видає криваві атестати. Вони  оцінюють - дуб ти, береза, чи баба твереза.

Водяні веселкові віяла поливальних машин змивають кров із засіяних недопалками бойових тротуарів. Хрущі бомбардують спиті фізіономії, а лелеки розганаяють дощові хмари подалі від обіймів теплого пізньовесняного глибоко синього вечора. Останні промені пірнають в статичний еквалайзер силуету Спального Району, нори Шостого магазину ковтають по дві червоні цятки нараз. Під народні горлоспіви дворового застілля Високовольним сплетінням і Новим Кільцем Текстильник одружує пару круглої Стодоли і старого Рогатого. Товстий циліндр Башні Хебека аварійним прожектором привабив на бур'янистий стадіон Мальдіні, Роналдо, та ряд безіменних футболок. Вологі очі вчорашніх калюж демонструють

дірявий прямокутник Сатурна, крізь який наввипередки летять ластівки і біжать собаки, а Діти з ліхтариками грають Морський бій на Горбку і запускають бумеранги, які раз у раз повертаються рожевим свистом.

У червневому очікуванні Машини Свіжого Піску тиняється кущами Малишня, якій золотистою купою відкриються можливості неїстівних пасочок, населених пластмасовими солдатиками замків, мозаїчно облицьованих шматочками плитки і битим зашклених ямок-тераріумів для коників-стрибунців. Мама сіє чорнобривці і ліпить вдома вареники, а діти палять старі колеса і збирають досьє на себе вічно невдоволеними бабками коло Під'їзду, жують Турбожувачки зібраними пляшками і черешневі зелепухи з хробакаками, голкою для м'яча надувають жаб на Річці Першого пивзаводу і один одного картами з голими бабами у Перевідному.                                                                                                                                         За імпровізованим столиком з підручного сміття засідають чиїсь батьки а чиїсь дідусі, котрі ріжуть алкодоміно.                                                                                                                                  -"Випйм за то, чтб ншиє взможності совпад алі с наш имі желаніямі" - , хукає і

піднімає чергові 50 Толік з третього дому, котрий очолює хіт парад місцевих алколегенд. Анатолій, судячи з пятидесятивідсоткової посмішки і добрих гуляючих очей, небаченим везінням явно самотужки доп'є призовий фляндер. В дев’яностих, кажуть, він був першим програмістом ЕОМ на селі, але спився і подався горілчаним шляхом проганяти солоні сльози

викриття зрадливої жінки. Ми, глузливі спостерігачі його хвилястих пошуків берегів, нагороджуємо пропитий талант півнячим хвостом з лози, розбиваємо викрадену з кишені горілку, і по-братськи розділяємо вилучений сувій ще непропитих мілких купюр. Роман виносить з хати все і навіки зникає в Бейжі.

 На гранітній вивісці підвального бару сіріють три різні козаки з мультіку про козаків, які ласкаво просять в гості до зеленого змія сидячих під дверима з шостої ранку спраглих алконавтів. Ми вносимо свої корективи у роботу закладу краденими з вулканізації лисими скатами, скидаючи їх під штабквартиру пияків, палимо джіджою виключатель нагорі.

Безпритульна сучка Аза облизує свіжу блювоту лежачого на Горбку Вовіка в одній шкарпетці. Втомлена його алкопригодами жінка Люда, руда куховарка дитсадку, проклинає той день, коли сіла за один стіл з цим бараном-нервососом. Її часті вербальні кодування чоловіка не зрушували поїзд щастя ні на йоту. Вовік здійснював ранкове паломництво у

храм богині Бейжі, жертвуючи зароблені вантаженими кавунами гроші і тягав за руді коси жінку з двома доньками. Всупереч матері, яка під прицілом безробіття мила підлогу в нічній

аптеці, Молодша Марійка у шлюбі більш успішна - за першу народжену дитинку щаслива сім'я зробила нову опалубку на бабці, за другу - перекрила дірявий дах сільського помешкання, а в очікуванні третьої завбачливим батьком вибирається Москвич. Тесть Вовік золотою за стограм рукою здоровкається з сусідом Назаром, котрий, підсідаючи за столик, приєднується до гри.

Високий Назар з китайським ранцем Yonghui виходить з кабінету біології, у якому ми щойно з ним сиділи в 21-й. Він розпочинає кар'єру продавця привезених мамою хмельницьких шкарпеток і підштаників з начосом. Хлопець радіє молодому фінансовому джерелу, яке дає змогу повертатися додому за опівніч, розбиваючи балконну шибу в п'яному гніві на вимкнений співмешканцями дверний дзвінок. Хитра мама з одним розплющеним оком чатує, доки Назар, сопучи і матюкаючись на скляні гостряки, нарешті протягується в нутро квартири і відрубується, не діставшись ліжка. Підприємлива вартова сканує вміст кишень потерпілого, забираючи паперові залишки і відсіюючи копійки. Тьотя Галя зійшла з розуму після втрати синового батька, і тепер бігає з ремінцем, матом заганяючи додому чорняву Наталю від другого чоловіка. Той намагався своїми філармонічними зв'язками прилаштувати Назіка на баян, проте голодні очі швидко повернули вовка в ліс.

Вже готовий після роботи Ромко проходить мимо грального столика і засинає алкогольним сном у іржавій, проте власноручно поставленій на колеса Таврії з вибитим вікном. Водія самаркандського Воєнкамаза і гаївського Сміттєзіла діти закидують через зяючий отвір травою з піском і порожніми сигаретними пачками. Низькорослий коренастий Ромко-механік після півлітри на спір підключає автомагнітолу, спустошує по три пачки Експрес 20 на регулювання клапанів, встигає за 2 секунди вкрасти колінвал Сашечкиного Чермета, вішає на стіну піздатий базарний цвірінькаючий електроводоспад і досі здатен присідати на одній нозі стоячи на двох руках. На лисий аеродром його голови гучно сідає квадратна Жінка, котра слугує баластом задньоприводного синього 2101.                                             

Алла приносить нам, чоловікам, нову самогонну пляшку на дует святвечірнього столу. -"Треба шукати таку жінку, як моя Алка, шоб можна було і нахуй послати в шутку, і під'їбати, а вона шоб не обідилась і дальше помагала тобі міняти шарові". Я тисну Романову руку за пораду, і обіцяю ще не раз шукати його в післяноворічному селі аби сісти за кермо відомої в колах ДАІ кавазмолокомної розвалюхи. 

"Шоб хуй стояв і гроші були" - начислює свою першу від початку гри порцію оковитої чотирьохколісний каліка Володька з пролежнями знизу. П'яний гомін його кухні линув під 79-ю морозними вечорами і зупинявся стуком ложки по батареї.                              

Загадковими обставинами інвалідний на ноги, Володька таємно від Мами посилав мене малого за чверткою в магазин, нагадуючи повідомити про себе в ролі кінцевого споживача горілки добре знаючим його законослухняним продавщицям. В якості закуски на додаток купувався м’ясний заєц, а на здачу-заслужене кур'єром  морозиво. "Я воєнний командір, блять, я сам собі племінник" - переминаючи цигейкову шапку масними від гриль-курки руками меле під ніс напівсплячий Володя з їдким перегаром. Добросердечна Мама спускається до сусіди аби помити забльований лінолеум і вкотити покинутого племінниками небораку у спальню. Загиблий у спланованій автокатастрофі, втомлений Володя з того світу дякує за турботу і передає слово однохмарнику.

Той дивиться на свою незабарну обитель через калейдоскопне дно порожньої пляшки, що символізує завершену алкогру. Саша, не зважаючи на власне блискавичне перебування серед жовтолистих скверів, де лиш ступили перші кроки його малолітнього сина, навіть довгі роки по тому виводиться на екран в ролі Батька. Як мінімум тоді, коли я відкриваю паспорт. Олександрович емоційно зринув у босоногій п'єсі дивним дежав’ю із таким же високим

мужньолицим тезкою з Тарнавського.

"Сука блять, сука блять!"- кричить роздратований черговою рибою і бажаючий змочити губи у заповітній чвертці російськомовний Саня з п'ятого дому. Він, навідміну від більшості одностаканників, у житті нічим позайматися не встиг, судячи з оголених аквамаринових куполів на плечах. "На взльот, старая, кушать мне сваргань!"-кричить Олександр торгуючій соняшниковим насінням мамі на зупинці. Але натомість сам злітає в небо, залишаючи купу паруючого гімна за гаражами. Ми з Агентом кидаємо услід дистрофічному псевдоспортсменові 2 гривні, чесно зароблені його одним підтягуванням на турніку.

На Підгородньому кладовищі важко знайти живе місце. Там, серед вічного спокою, гниє в ґрунті колись дихаючий чоловік, з чийого насіння я з'явився на світ. Багряне Сонце окреслює надгробних гранітних химер, котрі повільно стуляють важкі кульбабчасті очі під хор цвіркунів, а вітер, ніжно колишучи гайвороння стрічок могильних вінків, розповсюджує німе сіре ехо. Мерехтливою червоними свічками дорогою в гості до Тата я сповільнюю хід коло мурашника Цвигуна з 31-го. Свіжий чорнозем і яскраві вінки поглинули шістнадцятилітнього хлопця, що випав з другого поверху по винограду утікаючи від розлюченого вітчима-піхотинця.                                                                                                            "Для чого ти нас фотографуєш, ми ж нікуди не дінемось!" - ще вчора діти життєрадісно відмахувались від об'єктива свіжозаправленої мильнички Андрія за Столиком під каштаном. -"А, може, кудись дінусь я".

 Свіжовималюваний Герой Танцоров оре білу піну блискучого зеленого Озера. На його мохнатому дні коливаються братська могила безіменних потопельників дев'яностих та іменний пам'ятник Іллічу без голови, скинутий за непотрібності сходами-водоспадом.  Бажаючих попісяти за борт катамарана там чатує набитий кольцами і одіялами  п'ятиметровий сом Лохнестор, а для бажаючих запливати за буйки русалки відкрили Школу Склейки Ластів.                                                                                                                                               У сутінках останнього літнього Сонця ми з Владом Еймейкаковахеравера плаваємо у взятій напрокат в Надставної бабки зеленометалевій плоскодонці з веслами різної довжини і

вдихаємо солодкий вечірній дим. На дно плавної колиски сріблясто застрибує хитра маленька рибка, пропонуючи три бажання в обмін на відпущення гріхів. Я безкорисливо жбурляю Її назад в Озеро, а Вона, зникаючи під водяними кільцями, радіє моєму по-соломоновому розумному вибору. -"Та все в мене є, все" - гукаю, нахилившись над своїм відображенням.

З середини Озера видніється зелене трьохсхіддя Єлисейських полів. "Я зашол в піщєгууу, а таааам бутилка водкі, камагік жагєний лєжааал наа скавагодкє"- горланить під гітарні удари

кудлата мавпа в солдатських гадах з секонду, якій скіни заборонили підкатувати джинси. "Емо-емо, не втікай ми здоженемо"- маятниковими рухами в темряві раптово  біліють шнурівки скінхедів в таких же гадах. Класичні пляшки, в яких відбиваються зорі, порожніють на мокрій траві. Під дзеркальним ситом на темно-синьому тлі, добиваюча пачку петеушниця вганяє у клітчатий зошит чергові любовні рядки, сидячи на барвистих вкопаних колесах. Телефон з фруктовим брелоком на шиї шепелявить важкозрозумілі слова іноземної пісні."Pruxod na сuganky pobyxaem"- вібрує запрошення подруги.

"Ліпше смерть, ніж божевілля, а чекай її з Опіллям"- каже з плаката на Заводі відфотошоплена жінка-бармен з баварськими цицьками. Вона рекламує броварну продукцію на березі Ставу, тримаючи у золотіючій перснями руці таку ж Пляшку, яка лежить на Єлєсах і рівномірним шаром клонована усією акваторією Ставу. Вода, що омиває Циганку, поглинула численних загоряльників бажанням позбирати білі корки чи безперлих беззубок на дні. З Острівка Закоханих, де зазвичай виявляються симпатії до Березової на бруньках, зручно спостерігати за високодецибельними човнами-ракетами Чемпіонату Світу з Водно-Моторного спорту. Вони мчали Місто прямо у короткий глобальний інтерес.

"Поляки дали сему місту парудвайцятку інтуристів, якби поляків

не було, то був би хутір чи село" - біліє червоний надпис на Музейній.

В Краєзнавчому ожило опудало вепра і балотувалося на мера. Воно продало західним сусідам п'ятсот метрів історичної кінної бруківки і замурувало собі вуха. А потім здалось, і, розчулене, наліпило нових вуличних вказівників, помалювало Танки, постригло клумби, заборонило пускати в місто китайський євролокомотив, поставило пам’ятник співучій Емігрантці, залатало президентську дорогу, і включило Кульбабку.

"Do u know where I buy a hooker around the place?"- хапає  перехожих плюгавий канадієць Ентоні, котрий на своїй газонапірній станції причиною відпустки зазначив бажання ознайомитись зі щедрою землею предків. Смоляний негр веде під руку молочну галичанку

ліхтарною набережною Ставу, а з Єлисейських полів нещасній на допомогу вже тупотить стадо бритоголових санітарів раси, яке коло Замку Максима саме завершило карати п’ятнадцятирічного гривастого плаксія. Той передислоковується заливати Альмінською долиною розбитий рожевий плеєр на Стометрівку, де оселилася колонія цигапанків.  Вони лисичкою вижили з зайчикової хатки металюг-чорношкірників на мусоронебезпечний двір за Третьою школою. Плем'я шле новоприбулого гінця в Молоко далеко не за продуктами корови. Магазин зачинено, та бажаючі продовжувати вечірнє дозвілля не засмучуються - навіть в час алкомендантської години гостинно відчиняться залапані бомжами двері Привокзального кафе.

Голодних гульвіс сито нагодує Стара Піцерія, де, вистоявши довгу різнокласову чергу з депутатів, бомжів, студентів і проституток вам дешево і ввічливо запропонують легендарну масну піцу з гарячим тягучим сиром, секретна рецептура якої смачно ігнорує прогрес, що застиг в останньому справжньому радянському запаху. Чорнохлібним крижаним квасом дадуть запити спраглому водієві тролейбуса жовті двоколісні кіндерцистерни.

Приємний сюрприз вас очікує у такому ж як і Піцерія Старому парку-серед алеї пам'ятних бюстів героям Другої Світової Стадіоном коло Першої міської вас розважить футболом

багатопрогральна команда, яка, навідміну від тезки-Ниви, далеко не всюдихід.

Руїни недобудованого спорткомплексу Вічна Стройка дали дорогу в світ вуличним художникам, котрі на пробу рекламували у її Галереях свої криві латинські письмена. Поміж натиканих недопалками стін і ворожих арматурних сталактитів за одвірком з надписом

МОРГ лунали перші поцілунки. В лоні Стройки жило Енело, котре ми з Максом безуспішно намагались зафільмувати на Поляроїд.                                                                                    "Береш, кароч, скат, прив'язуєш шнурком, всередину кладеш кавалок тухлого мняса, кидаєш в воду, чекаєш до завтра" - пояснює тонкощі ловлі раків текстильний Дуня на Річці. Вона витікає з безкінечної чорної труби, котра звужується посередині - там не пройдеш, не ставши на коліна.

 З труби, на ходу закінчуючи читати поему Кровозахід, вилазить Пацан з тліючою цигаркою в зімкнутих зубах і сідає за Новорічний стіл буквою V, що значить помсту минулому року. Фуршет декоровано бісером Олів’є, вкрито шпротами на майонезних канапе, та зігріто рожевою шубою маринованих оселедців. Поміж столових приборів височіють наповнені міцною зубрівкою Найголовніші Пляшки. Із заліпленого ретронаклейками телеящика

гомонить голова з трикутним келихом, яка нагадує про черговий непростий рік тим, хто не в курсі. Нещира промова супроводжується танцями щирих снігових пластівців за крижаними вікнами. Вони вкривають гусениці бульдозерів і латані дахи берлог, ставлять на паузу лісову пісню, меланхолічно засівають поля білим наркозом. Тріскучий мороз дражниться з далеким двигуном і  нецензурно лунає забуті вдома рукавиці, безсило облишивши ялинки ЛЕП. В теплі одинокого жевріючого вікна сидить чергове скликання Пріоритерів і весело зустрічає

бенгальськими вогнями Ренесанс.

"Сійся-родися, баблом обкладися, шоб жінка давала і миска не пустувала" – хлебче самогонку з відра Добробут в свинячій дублянці.

"Діти най поступлят в ТАНГ, і на дачу довший шланг"- бажає Процвітання в шапці-лошапці.

"Щоб здоровкались сусіди, дрельки тихо шоб були, не гуляли хворі снідом, зверху крани не текли. Най би рідше купували за вікном нові сандали, хідники свої персидські шоб подалі вибивали" - в один голос мовлять тост близнята Мир і Спокій у тапках з газетою.

"Покоротше міні-сукню, завбільшки з м'ячі цицьки я бажаю вам, хлоп'ята, на танцполах на міських"- обливає серце червонощока Любов. 

"За аналізи п'ятірки, від підлоги триста раз, шляки най вас не трафляют, не псує повітря газ"-каже Здоровля, вичавлюючи з клізми алкогольні краплі.

"В магазини нових знижок, свіжий вантус в туалет, на полиці тонших книжок, і на літо в Крим білет"- урочисто ковтає Щастя залишки з пластмасового кубка.

Тихо, аби не розбудити сплячих п’яним сном застільників, яких за кілька годин все одно батогом підніме на галеру Сізіф, дзвенять ланцюги в товщі бірюзової утопічної глибини. Це тоне заквітчаний терновими квітками іржавий танкер Катерсис, котрий повертається

додому після довгого урожайного плавання.

"А шо то ви такий молодий, а вже таксуєте?" - крекче, вмощуючись, Пасажир Данте, який притискає до грудей Сувій. В його очікуванні крізь запотіле лобове я мовчки відпускаю під лід важкі палуби архаїчного судна і заводжу Баркас. Чую крик-то вихлопною трубою вилітає яйце-райце, з якого вилуплюється Нова Книга.